 “Славетним
і столичним”, - так називали волиняни Любартів замок у Луцьку в ХVI ст.
Збудований в основному великим князем Галицько-Волинської Русі
Дмитром-Любартом у 1340-1385 роках, як державна столична резиденція
останнього правителя Галицько-Волинського князівства, він, хоч і з
втратами, зберігся до нинішніх часів і є єдиним столичним державним
замком в Україні. Всі інші - приватні або державні незалежно
від достоїнств їх архітектури, стану збереження й реставрації не можуть
претендувати на місце поряд із Луцьким замком. Не кажучи вже про
розрекламовані деякими місцевими патріотами, особливо в Галичині,
панські палаци й монастирські укріплення, які взагалі не можна назвати
замками. З припиненням роду князів Волинсько-Галицьких
(1336-1337 рр.) Волинь перейшла під управління литовських князів.
Перший на Волині литовський православний князь Любарт окремою грамотою
затвердив древні права єпископів Луцьких, збудував у Луцьку замок і
кафедральний собор на честь Апостола Іоанна Богослова. В період
панування Польщі собор було зруйновано римо-католиками. На сьогоднішній
день на території замку в м. Луцьку зберігся Митрополичий будинок і
фундамент собору. Однак Волинянам вже давно варто було б
говорити про те, що коли наприкінці ХV ст. татарські орди спопеляли
українські села, коли Київ став суцільним згарищем, митрополит був
убитий, а воєвода разом із сім’єю і тисячами киян продані в рабство,
тоді саме за мурами волинських і, в першу чергу Луцького замків знайшла
собі захист правляча державна еліта Русі-України, довкола якої
гуртувалося поспільство, яке миназиваємо українським етносом. Саме тоді
столичний замок спричинив переростання міста у Лучеськ 0Великий на
Стирі, і поспільство хана Перекопської орди відкрило своє дипломатичне
представництво у Луцьку. В 1929 році великий князь Литви, луцький князь
Вітовт, приймав у тутешньому замку монархів європейських держав.  Замкові
мури й башти, окрім захисту наших предків в найдраматичніший час,
зберегли для Волині й України 1 млн. 500 тисяч історичних документів і,
що лише 5-та частина з них й до сьогодні прочитана, видрукувана й
знаходиться у науковому обігу. Причому зроблено це було в час царського
самодержавства, а за рокирадянської влади і незалежності України їх
опрацьовано менше, ніж 0,5 відсотка. А декотрі з цих документів
написані рукою гетьмана України Івана Виговського в бутність писаря
Луцької замкової канцелярії. Тут уже - універсали гетьмана Мазепи,
матеріали у справі слідства і страти Данила Братковського, заява Івана
Федорова, описи міст і сіл, замків і маєтків, храмів і монастирів,
документи з життя, праці і побуту всіх станів населення.
Вже від
самого моменгу заложення луцький замок грає величезну ролю. В 1349 році
Казимир, король польський, по занятті Галичини прибуває на Волинь та
несподіваним нападом П займає. Один тільки Луцьк, завдяки укріпленому
замкові, ие піддався; навпаки, звідси наступного року кн. Любарт
починає протинаступ, наслідком якого Волинь знову опинилася під його
владою. За мурами замку збиралися сейми і з’їзди правлячої
еліти, в їх числі й такі, що впливали не тільки на долю Волині, а й
всієї Русі-України (нелегальний з’їзд 1969 року з приводу підписання
Люблінської Унії) та сприяли українському етносу (організаційне
зібрання православного братства 1 вересня 1916 року). В
замковому дворі ще від давньоруських часів діяв собор Івана Богослова -
найвизначніша святиня і духовна столиця східної Волині. В ній
захоронені луцькі князі і єпископи, серед них і будівничий замку
Дмитро-Любарт. Перед його вівтарем заключали договори й складали
присяги державні урядовці. В ньому висвячували волинських священиків і
єпископів та освячували шлюби й шлюбні угоди. Великий князь Литви і
князь луцький Вітовт освятив тут заручини своєї дочки Софії і
московського царевича Василя - сина переможця татар на Куликовському
полі Дмитрія Донського. То ж неспроста шлюбні пари нині знову починають
відвідувати Луцький замок, а працівники історико-культурного
заповідника планують зробити для них весільне свято змістовним і
особливо урочистим. Дирекція заповідника вбачає в цьому одне з
джерел для виживання, оскільки заходи з фінансування реставрації замків
від іноземних фондів чи за рахунок включення його до списку пам’яток
Юнеско або ж розвитку як екскурсійно-туристичного об’єкту еврорегіону
“Буг” позитивних результатів не дали.
Не одержав Луцький замок
фінансової підтримки і від держави в час його відвідання
віце-прем’єром, то того ж істориком і академіком, який відіслав за
милостинею до місцевих бізнесменів, ні з нагоди святкування на
найвищому рівні 800-річчя Галицько-волинського князівства, як столична
резиденція останнього правителя цієї держави. Як тут не пошкодуєш, що
харківський нащадок виявився людиною небагатою і нерозважливою. То
ж сьогодні вічний страж Волині заліковує завдані часом рани коштом
поодиноких любителів старовини, що його відвідують, та дітей-школярів,
які несуть дані батьками копійки, щоб побувати у царстві середньовіччя
та з висоти його головної межі оглянути старий Луцьк і почути
захоплюючу розповідь про минуле міста. Використана література Історія Луцька. – Луцьк, 2001. О.Субтельний. Історія України. – К., 1994.
http://www.refine.org.ua/pageid-26-1.html
| 
